спецаліст

Стаж педагогічної діяльності 10 років

закінчила Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченко за спеціальніст.: "Практична психологія"

"Діти повинні жити у світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості".

Сухомлинський В. О.

Практичний психолог закладу:

·         керується Етичним Кодексом психолога;

·         дотримується педагогічної етики;

·         будує свою діяльність на основі доброзичливості, довіри в тісному співробітництві з усіма учасниками педагогічного процесу;

·         підвищує рівень психологічних знань вихователів, батьків, дітей;

·         постійно підвищує свій професійний рівень.

Основні завдання психологічної служби закладу:

·         проведення просвітницьких лекцій, семінарів, занять з педагогами, батьками, дітьми;

·         консультативна допомога всім учасникам навчально-виховного процесу;

·         корекційно-розвивальна робота з дітьми, батьками, педагогами;

·         допомога дітям, які мають проблеми в поведінці, або які опинилися в складній життєвій ситуації;

·         психологічний супровід новоприбулих дітей;

·         визначення психологічної готовності дітей 6-річного віку до навчання у школі.

Хто він? Чим займається? І найголовніше питання, навіщо? 

Загальна помилка батьків полягає в тому, що психолог навішує ярлики психічної неспроможності їх дітей. Розвіюючи ці міфи, хотілося б зупинитися на питанні, чим займається психолог в дитячому саду? Почнемо з самого головного з цілей і завдань. Для того щоб дитина розвивалася всебічно психолог у своїй роботі передбачає всі аспекти розвитку: 
Фізичний розвиток. Володіння моторними вміннями; орієнтування в рухах, жестами і рухами передавати виразність рольової поведінки. 
Соціально-моральний розвиток. Усвідомлення завдання, планування дій, вміння виправляти свої помилки, об'єднання з ровесниками на основі виконання вправ та завдань. 
Емоційний розвиток. Інтерес до людей: їх зовнішності, професії, способу життя тощо. Повага до батьків, родичів, педагогів, однолітків. Утримання від ревнощів, суперництва, жадібності. 
Пізнавальний розвиток. Розвиток пізнавальних здібностей: загальних та логіко-математичних.

Мовленнєвий розвиток. Розвиток елементарних форм монологічної мови, уміння чітко й логічно висловлювати свою думку, активізувати словник. 
Креативний розвиток. Розвиток дивергентного мислення, творчої уяви. Нестандартні підходи до вирішення деяких питань.

Взаємини батьків з дитиною у період її адаптації до дитячого садка
 

* У період адаптації Ваших дітей до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття своїх дітей. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, бо це великою мірою зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола, з теплою посмішкою.

* Настроюйте дитину вдома так, що в садочку їй буде добре, там багато іграшок, хороших діток.

*Не слід залякувати дитину вдома садком. Це викличе страх перед ним і погіршить самопочуття дитини у час звикання до нього.

* Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині підсвідомо. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.

* Приділяйте значну увагу навчанню дітей елементарних навичок самообслуговування: вчіть їх одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, вмиватися.

* В перші дні відвідування садка залишайте дитину на 1 – 2 год. в групі, потім поступово збільшуйте час перебування на одну годину. Не запізнюйтеся – забирайте дитину вчасно. Обов’язково говоріть дитині, що мама завжди повертається за нею.

* Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше малюк відчує Ваше занепокоєння, йому буде ще складніше заспокоїтися. Завжди цілуйте дитину в щічку, покладіть до кишеньки якусь пам’ятну річ, що нагадуватиме про Вас і про те, як сильно Ви її любите.

* Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпалі кризи трьох років.

* Забезпечуйте сталий виховний вплив в сім’ї обох батьків, говоріть чітко дитині, що можна робити, і як це зробити, а що не можна робити, і чому. Тоді Ваша дитина буде розуміти, чого конкретно вимагають від неї батьки.

* Цікавтеся у вихователя Вашої дитини, як вона грається, спілкується з іншими дітьми.

*Повідомте обов’язково вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки Вашого малюка.

* Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.

* При важкому перебігу адаптаційного процесу у Вашої дитини звертайтеся на консультацію до дитячого психолога, дитячого педіатра.

Прийоми, що полегшують дитині ранкові прощання

Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.

Коли вашмалюквперше відправляться в садок, не забудьте дати йому з собою свою іграшку: звична тепла річ, що пахне будинком, буде діяти на малюка заспокійливо, це для нього частинка дому, частинка безпеки.

Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь         подібне.
Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.

Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуваннями й слізьми.

У період адаптації необхідно дотримуватися режиму дня, більше гуляти у вихідні дні, знизити емоційне навантаження.

Дітки почувають себе дещо невпевнено у світі, що оточує їх, без підтримки з боку батьків. Невпевненість малюка в дитинстві може у майбутньому перерости в невпевненість в собі вже і у дорослому віці, невпевненість в ухваленні рішень. Дуже важливо вже з малих років допомагати дитині розвивати упевненість в собі і піднімати його свою самооцінку.

     Яким чином предки можуть посприяти своїм дітям відчути себе упевненіше у цьому світі?

Хваліть власних діток.

     Пам'ятайте про те, що не усі дітки - природжені генії, не усім просто дається навчання, проте повністю усі дітки талановиті по-своєму. Батькам слід просто уважніше відноситися до дітей, щоб знайти цей талант, закладений в дитині, і розвинути його. Заохочуйте всяке завзяття малюка до самовираження і розвитку і ні в якому разі не говорите йому, що йому не стати, наприклад, великим співаком або танцюристом, або художником. Схожими фразами ви не лише відбиваєте у малюка завзяття до чого-небудь, проте і позбавляєте його переконаності в собі, занижуєте його самооцінку. Якщо у вашого малюка щось не виходить, не вирішується ще одна задачка по арифметиці, то замість того, щоб лаяти його, надайте допомогу і вирішите задачку спільно. Позитивний підсумок не лише надає упевненість в собі, проте і збільшує самооцінку малюка.

     Батькам також слід тримати в голові  те, що дітки удвічі хворобливо сприймають критику з боку чужих людей (учителя, однокласників). Якщо ви бачите, що дитина чимось засмучена, постійно намагайтеся упізнати причину, поговорити з дитиною. Якщо виявиться, що його посварили на уроці за те, що він погано упорався із завданням, поясните, що йому в подальший раз необхідно буде просто більше прикласти зусиль і усе вийде.

     Неодмінно хвалить діток за будь-які нагороди: за відмінні відмітки в школі, за перемогу на спортивних змаганнях, за прекрасний нарис, за слухняність. Похвала благотворно позначається на самооцінці діток.

     Ні в якому випадку не узагальнюйте і не перебільшуйте якісь негативні діяння малюка.

     У кожного з нас є певні негативні риси, у тому числі і у малюка. Але ні в якому разі не варто їх узагальнювати і ще більше роздувати. З цієї причини, постарайтеся не застосовувати в спілкуванні з дитиною подальші фрази:

     "Ти мене НІКОЛИ не слухаєш". "Ти ПОСТІЙНО погано поводишся". "У тебе НЕХОРОША пам'ять". "У тебе ПОГАНИЙ характер".

     Незмінним запереченням можна подавити всяку упевненість малюка в собі, а про його самооцінку і говорити не доведеться. Якщо ви бажаєте, щоб ваша дитина почала вести себе краще, слухати краще, вам слід замінити заперечення:

     "Я засмучуюся, коли ти поводишся погано". "Я переживаю, коли ти поводишся погано". "Якщо у тебе є якісь труднощі, давай ми вирішуватимемо їх спільно".

     Надайте дітям право вибору.

     Надайте право дітям самим вирішувати якісь звичайні речі (наприклад, в яку школу піти навчатися, в яку секцію записатися, чим зайнятися у вільний час). Самостійні рішення також сприяють зміцненню переконаності в собі і підняттю самооцінки.

     Дитинство - період, коли закладаються фундаментальні якості особистості, що забезпечують психологічну стійкість, позитивні етичні орієнтації на людей, життєздатність і цілеспрямованість. Ці духовні якості особистості не розвиваються спонтанно, а формуються в умовах любові оточуючих, коли сім’я і вихователі створюють у дитини потребу бути визнаною, здатність співпереживати і радіти іншим людям, прагнення багато чого навчитися.

     Щоб дитина комфортно почувалася в емоційному плані, необхідні спеціальні умови, що визначають її побут, фізичне здоров’я, характер її спілкування з оточуючими, її особисті успіхи.

     Які ж умови слід створити для оптимального розвитку креативних здібностей дитини? Однозначної відповіді на це питання психологи ще не дали. Тому проблема залишається актуальною до нинішнього дня. Існують різні підходи і рекомендації.

     Наприклад, навчання творчості стане можливим, якщо будуть створені такі основні умови:

• Умови фізичні, тобто наявність матеріалів для творчості і можливості в будь-яку хвилину діяти з ними;
• Умови соціально – економічні, за яких дитина має відчуття зовнішньої безпеки, тобто знає, що її творчі вияви не отримають негативної оцінки з боку дорослих;
• Психологічні умови, зміст яких полягає в тому, що у дитини формується відчуття внутрішньої безпеки, розкутості і свободи за рахунок підтримки дорослими її творчих починань.

     Але роль дорослих у цьому процесі не обмежується лише створенням умов. Вона полягає ще й у тому, щоб активно допомагати малюкові в розвитку його творчих здібностей. З цього приводу розроблені корисні рекомендації.

     Ось найцікавіші з них:

• Створіть дитині затишну і безпечну психологічну базу для її пошуків, до якої вона б могла повертатися, якщо буде налякана власними відкриттями.
• Підтримуйте схильність дитини до творчості і виявляйте співчуття до невдач. Уникайте несхвальних оцінок її творчих ідей.
• Будьте терпимі до дивних ідей, поважайте допитливість, запитання і ідеї дитини. Намагайтеся відповідати на всі запитання, навіть, якщо вони здаються дикими і абсурдними. Пояснюйте, що на багато її запитань не завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібні час і терплячість. Дитина повинна навчитися жити в інтелектуальній напрузі.
• Давайте дошкільняті можливість побути одному і дозволяйте, якщо він того хоче, самому займатися своїми справами. Надлишок опіки може пригальмувати його креативність. Бажання і цілі дітей належать їм самим, а батьківська допомога може інколи сприйматися як «порушення кордонів» особистості.
• Допомагайте дитині вчитися будувати її систему вартостей, не обов’язково засновану на її власних поглядах, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями. Таким чином, її саму, в свою чергу, будуть цінувати інші.
• Допомагайте дитині у задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, любові, поваги до себе і оточуючих), оскільки людина, енергія якої скована основними потребами, менше здатна досягти висот самовиразу.
• Виявляйте симпатію до її перших незграбних спроб виражати свої ідеї словами і робити їх таким чином зрозумілими оточуючим.
• Знаходьте слова підтримки для нових творчих починань дитини, уникайте критикувати перші спроби – якими б невдалими вони не були. Ставтеся до них з теплом: малюк прагне творити не лише для себе, але й для тих, кого любить.
• Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом» і часом покладатися в пізнанні на ризик та інтуїцію; найвірогідніше, саме це допоможе зробити справжнє відкриття.
• Підтримуйте необхідну для творчості атмосферу, допомагаючи дитині уникнути суспільного несхвалення, зменшити соціальні тертя і подолати негативну реакцію однолітків. Чим більше ви надаєте можливостей для конструктивного креативу, тим щільніше закриваються клапани деструктивної поведінки. Дитина, позбавлена позитивного творчого виходу, може спрямувати свою творчу енергію у зовсім небажаному напрямку.

• Креативність досягає піку у віці від 3,5 до 4,5 років, а також зростає у перші три роки навчання в школі; знижується протягом наступних року-двох і потім отримує новий поштовх, можливо, у зв’язку з підвищенням рівня фізичного розвитку (передпубертат).
• Креативність неоднозначно залежить від освіти. Більшість дітей втрачає свою спонтанну відвагу, коли вони стають «окультуреними».
• Період життя людини від 2,5 до 7 років психологи називають другим  віком запитань (перший вік – від 1 року до 2,5 років). На кінець цього періоду спостерігається «пік допитливості» - найбільша кількість запитань в мовленні дітей, після чого відзначається спад.
•  

Розвиток правової свідомості особистості це довгий, складний і суперечливий процес, що триває практично все життя людини. Первинні уявлення про соціальні норми поведінки людей, про необхідність певного порядку в людських взаєминах засвоюються в дитинстві, ще в дошкільний період. У дошкільні роки найбільш активно формуються погляди, життєві позиції. типові мотиви поведінки особистості. І від того, яке розуміння права і ставлення до нього виробляється в цей період становлення особистості, багато в чому залежить і подальша поведінка людини у правовій сфері. 

    Правове виховання дітей дошкільного віку спрямоване на формування основних блоків функціональних компонентів структури їх правосвідомості:

• логіко-нормативного (елементарні знання дітей про свої права і обов’язки, тобто правова інформованість, розуміння соціально схвалюваних правил поведінки);
• емоційно-образного (суб’єктивне ставлення дитини до правил поведінки, ціннісне їх сприйняття, адекватна оцінка своїх і чужих вчинків з точки зору діючих правил поведінки);
• принципово-вольового, чи поведінкового (прояв активності в ситуаціях, коли необхідно керуватися соціальними правилами поведінки; реалізація правосообразної поведінки в різних видах діяльності, дотримання заборон і виконання обов’язків).

Модель організації правового виховання в дитячому садку, заснована на соціальному партнерстві дошкільного навчального закладу з батьками, вимагає створення умов для підвищення рівня правової культури всіх учасників правовиховного процесу, збудованого в єдину систему, підкріпленого достатнім змістовним і наочним матеріалом.

Основними завданнями правового виховання у дошкільному навчальному закладі є:

• створення умов для формування у дітей правової компетентності;
• ознайомлення з соціально-правовими нормами і правилами поведінки у формі, що відповідає віку;
• формування у дітей: соціальної відповідальності, здібностей розуміти і оцінювати свою поведінку і вчинки оточуючих людей, навичок спілкування в різних ситуаціях з орієнтацією на ненасильницьку модель поведінки;
• виховання у дітей шанобливого і терпимого ставлення до людей незалежно від їх походження, расової та національної належності, мови, статі, віку, особистісного та поведінкового своєрідності, в тому числі зовнішнього вигляду і фізичних вад;
• сприяння процесу формування у дітей: почуття власної гідності, своєї думки і навичок його вираження, умінь конструктивного вирішення конфліктів і суперечок; виховання поваги до гідності і думки іншої людини;
• створення в дошкільному навчальному закладі правового простору і умов для підвищення кваліфікації вихователів у сфері правового виховання;
• підвищення рівня правової культури педагогічного складу дошкільного освітнього закладу та батьків дітей, які відвідують дитячий сад;
• створення умов для організації взаємодії сім’ї та дошкільного навчального закладу з питань правового виховання та залучення батьків у правовиховний процес;
• підвищення рівня соціально-правової захищеності дітей як в дошкільному навчальному закладі, так і в сім’ї;
• формування у батьків розуміння відповідальності сім’ї за дитину,за дотримання його прав, необхідності створення в родині взаємин, заснованих на розумінні, турботі, ненасильницьких способи спілкування;
• надання необхідної допомоги сім’ям у здійсненні правовиховної діяльності.

• Дитячі страхи: причини та наслідки

   

  

      Нелегко знайти людину, яка ніколи б не відчувала страху. Стурбованість, тривога, страх – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум. Відомий фізіолог І.П.Павлов вважав страх виявом природного рефлексу. Емоція страху виникає у відповідь на дію погрожуючого стимулу та передбачає переживання якої-небудь реальної чи уявної небезпеки. В свою чергу, розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду та міжособистісних стосунків, коли деякі індиферентні для дитини стимули поступово набувають характеру загрожуючи впливів. Незважаючи на загальне негативне забарвлення, страх виконує в психічному житті дитини важливі функції:

  · Страх – це своєрідний засіб пізнання оточуючої дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового відношення до неї і, таким чином, може виконувати певну навчальну роль в процесі формування особистості;

  · Як реакція на загрозу страх дозволяє попередити зустріч з нею, відіграючи захисну адаптивну роль в системі психічної саморегуляції.

      Причинами страхів можуть бути події, умови та ситуації, що являються початком небезпеки. Страх може мати своїм предметом яку-небудь людину чи об´єкт, які інколи з ним не пов´язані і розцінюються як безпредметні. Страх може викликатися стражданнями, якщо в дитинстві сформувались зв´язки між цими почуттями.

     Вікові страхи, тобто страхи, характерні для певного вікового періоду, відображають історичний шлях розвитку самосвідомості людини. Спочатку дитина боїться залишитися одна, без підтримки близьких, боїться сторонніх, невідомих осіб. В період від 2 до 3 років дитина боїться болю, висоти, гігантських тварин. Після 3 років вона боїться темряви, уявних істот. Страх темряви співпадає за часом з розвитком уяви дитини. Інколи дитина, що не може відокремити реальність від вимислу, переповнена страхом перед Бабою Ягою та Кощієм, як символами зла та жорстокості. З 6-7 років діти можуть боятися вогню, пожежі, катастроф. Найпоширенішим страхом після 7 років дослідники вважають страх смерті: діти самі бояться померти чи втратити батьків.

     Навіювані дитячі страхи досить поширені. Їх джерело – дорослі, що оточують дитину, які мимоволі «заражають» дитину страхом, тим, що занадто наполегливо, підкреслено емоційно вказують на існування небезпеки. В результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз: «Не ходи – впадеш», «Не бери – опечешся», «Не гладь – вкусить». Дитині поки ще не зрозуміло, чим їй це загрожує, але вона вже розпізнає сигнал тривоги і переживає страх.

     В проблемі профілактики дитячих страхів важливі наступні моменти:

  · Дітей ні в якому випадку не можна лякати – ні дядьком, ні вовком, ні лісом – прагнучи виховати її слухняними. Дитині відповідно до її психічного розвитку слід вказувати на реальну небезпеку, але ніколи не залякувати придуманими колізіями.

  · Дорослі ніколи не повинні соромити дитину за страх, який вона відчуває. Глузування над боязливістю дитини можна розцінювати як жорстокість.

  · Дитину ніколи не слід залишати одну в незнайомому для неї оточенні, в ситуації, коли можливі різноманітні несподіванки.

     Ефективні методи та прийоми попередження та подолання дитячих страхів:

  1. Підвищення загального рівня емоційних переживань дитини (досягнення комфортності в спілкуванні, очікуванні нової гри, максимальне розгортання критеріїв оцінки та похвали). При цьому велика увага приділяється підтримці в дитячому колективі атмосфери прийняття, безпеки, щоб дитина відчувала, що її цінують незважаючи на успіхи.

  2. Метод послідовної десенсибілізації, суть якого полягає в тому, що дитину поміщають в ситуації, пов´язані з моментами, які викликають у неї тривогу й страх.

  3. Метод «від реагування» страху, тривоги, напруги, що здійснюється за допомогою гри-драматизації, де діти за допомогою ляльок зображують ситуацію пов´язану зі страхом.

  4. Маніпулювання предметом страху (прийоми «малювання страхів», «розповіді про страхи») в ході цієї роботи ситуації та предмети страху зображуються карикатурно.

  5. Емоційне переключення, «емоційні гойдалки» (дитині пропонують зобразити сміливого та боягуза, доброго та злого тощо.

  6. Лялько терапія ( у грі дитина стає сміливим героєм казки чи мультфільму, надає улюбленому герою роль захисника).

  ЧОГО БОЯТЬСЯ НАШІ ДІТИ?

  Це залежить від віку дитини.

     У рік малята бояться оточуючого середовища, сторонніх людей, віддалення від матері.

     Від 1 до 3 років – темряви, дитині страшно залишатися одній, бувають також інші страхи.

     Від 3 до 5 років у дітей зустрічається страх самотності, темряви, замкненого простору, казкових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми).

     Від 5 до 7 років переважають страхи, пов’язані зі стихіями: пожежею, глибиною і т. п., боязнь батьківського покарання, тварин, боязнь страшних снів, втрати батьків, боязнь заразитися якоюсь хворобою.

  ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ СТРАХІВ АБО ТРИВОГИ У ДІТЕЙ:

     Пам’ятайте , що дитячі страхи – це серйозна проблема й не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.

     Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого, й остаточно закриється.

     Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся , щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.

     Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте сварок, конфліктів, особливо в присутності дітей.

     Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка» тощо.

     Більше заохочуйте, хваліть, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.

     Малюйте з дитиною страх і все те , чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин..

     Можна запропонувати знищити малюнок: порвати або спалити.

     Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу.

     Посмійтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії в батьків. Якщо ваша дитина боїться, наприклад, грози, постарайтеся придумати яку-небудь історію(обов’язково страшну) із власного дитинства про те, що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син чи дочка посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом, а отже, вже майже перемогли його. Важливо, щоб маля зрозуміло: « У мами чи тата були такі самі страхи, а потім вони минули, отже, це пройде й у мене».

      Грайте за ролями. Ігри за ролями гарні тим ,що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу, і розв’язати її ненав’язливо у грі, формуючи в такий спосіб у свідомості дитини досвід подолання свого страху.

  НАВЕДЕМО ДЕКІЛЬКА ІГОР І ВПРАВ НА ПОДОЛАННЯ СТРАХУ ТА ПІДВИЩЕННЯ ВПЕВНЕНОСТІ В СОБІ:

     «Гойдалки»

  Беруть участь як дитина так і дорослий. Дитина сідає в позу «зародка», піднімає коліна і нагинає до них голову. Ступні прижати до підлоги, руками обхватити коліна, очі закрити. Дорослий становиться позаду дитини , кладе руки на плечі сидячому і повільно покачує її. Виконується 2-3 хвилини.

      «Художники – натуралісти»

  Великий аркуш білого паперу, старі шпалери , покласти на газету. Перед учасниками тарілочки з фарбами. Дозвольте собі і дитині малювати пальчиками, кулачками, долонями, ліктями, ногами, носиками. Сюжет малюнка може бути різний : «Падають листочки», «Сліди небачених тварин», «Казкова країна» і т.д.

      «Дизайнери»

  Тюбики губної помади (старі).кожному учаснику дозволяється підійти до будь-якого учасника і «розфарбувати» його обличчя, руки, ноги.

      «Піжмурки»

  Ведучому зав’язуються очі – решта промовляють звуки: «ку-ку», «ля-ля», «а ось і я». Піймавши учасника ведучий відгадує хто це, не знімаючи пов’язку.

   

  Пам'ятка

  Якщо дитина відчуває страх, що мають зробити батьки?

  üЗабезпечити затишок і стабільність вдома (дім має нести спокій, впевненість та відчуття захисту, комфорту).

  ü Збільшити час спілкування з дитиною.

  üНе вживати фрази «я не люблю тебе», «я не буду з тобою дружити», оскільки вони 

  призводять до виникнення тривожності. Деякі страхи зникають, якщо дитина зустрічає розуміння батьків

  üНе говоріть: «Це нестрашно». Дитина відчуває по-іншому. Такі слова залишають її наодинці зі своїми тривогами

  üНе висміюйте дитячий страх. Запропонуйте дитині самій «перетворити» страшне в смішне (наприклад, в малюнках)

  üНе говоріть при дитині: «Він у нас боязкий» (адже так дитина ніколи не зможе позбутися страху)

  üНе заставляйте робити рішучі вчинки. Дайте можливість їй самій вирішувати і діяти.

  üУявіть з дитиною вашу емоційну реакцію на майбутні рішучі дитячі вчинки (наприклад, «Який я буду гордий, щасливий, радісний, коли наступного разу ти…!»)

  üТренуйте підсвідомість («Ти сміливий, впевнений, рішучий, безстрашний…»), помічаючи найменші спроби дитини.

  üНе обговорюйте в присутності малюка «дорослі» новини

  üНехай ваша дитина обіграє свої переживання з іграшкою (вчить її певній діяльності, вмовляє бути рішучою…)

  üБудьте уважними до вибору книжок і телепередач.

   

  Страх	Що робити
  Боїться раптового шуму	Заспокоїти малюка, не  залишати його одного.  Запобігати раптовим різким  звукам.
  Страх розлуки	Гра в хованки, коли мама ховається, а потім обов’язково з'являється, допоможе малюку подолати пересторогу “втратити” маму.
  Боїться чужих	Для того, щоб знизити страх чужих людей, краще не залишати дитину з незнайомими, а якщо до вас прийшли гості, будьте поруч з малюком.
  Страх перед дитсадком	Цей страх майже завжди пов’язаний з конкретною ситуацією. Малюк, можливо, не хоче «відпускати» маму, йому може не подобатися суворий вихователь, можливо, хтось з дітей дразнить його чи йому не подобаються заняття і шумна обстановка. Необхідно розібратися в тому, що є причиною. Пограйте з ним, нехай малюк виконує ролі дорослих, а батьки – ролі дітей. Звичайно, необхідно розпитати і вихователя і самого малюка. Коли причина ясна, її легше знешкодити.
  Страшні сни	Одного разу побачивши страшний сон, малюк може в подальшому активно придумувати різні відмовки для того, щоб відкласти момент вкладання в ліжко. Щоб не снились страшні сни, запропонуйте дитині замовити  хороший сон. А замовлення у вигляді малюнка чи записки покласти під подушку. Перед сном почитати дитині добрі казки.
  Страх перед чудовиськами і темрявою	Важливо, щоб всі  чудовиська обернулись в безпечних, слабких і хороших. В цьому допоможуть «магічні» мечі, зілля і заклинання, які роблять дитину неприступною. Прекрасно, якщо вдасться провести паралелі з сильними і відважними героями, що перемагають всяку нечисть. Малюк повинен повірити в свою силу, хоробрість і безпеку. Іграшки-помічники теж стануть в пригоді. Монстри зазвичай «живуть тільки в темноті, під ліжком або в шафі», тому можна залишати двері дитячої кімнати напіввідкритими чи вмикати там нічник.
  Страх клоунів і масок	В дитячому формується фантазія, і дитина, спостерігаючи фантастичного персонажа, може сильно перелякатись. Для того, щоб такий страх не виник, важливо водити малюка на різноманітні  театралізовані заходи, де він побачить найрізноманітніших героїв. Крім цього батьки, влаштовуючи дитяче свято, можуть одягнути костюми і маски, а дитина по закінченню вистави повинна переконатися, що під маскою не приховується чудовисько, що це всього лише тато...
  Страх перед грозою	Грім, яскраві відблиски блискавки часто лякають і дорослих, а для малюка вони просто катастрофічні. Важливо поговорити з ним, переключити його увагу на щось приємне. Якщо гроза трапилася вночі, можна дозволити дитині спати з батьками чи просто побути з ним, поки він не засне.
  Страх тварин	Частіше всього діти бояться собак. Велику злу собаку дійсно перелякається хто завгодно, та й самі батьки часто демонструють перестороги, пов'язані з собаками. Один із способів позбавитися страху – купити собаку. Також можна розповідати про повадки тварин, про те, як собаки допомагають людям і як з ними треба обходитись. І звичайно, батькам в першу чергу необхідно впоратися зі своєю неприязню до тварин, якщо вони таку відчувають.

       

  Багато батьків занепокоєні появою страхів у дітей.

  Слід відмітити, що по своїй суті страх, як і інші неприємні переживання не є однозначно небезпечним і шкідливим для малюка.

  Дуже часто страх захищає дитину від ризику, відводить від небезпеки, регулює і вибудовує поведінку.

  Дитина повинна багато чого бачити, чути, відчувати, проходити свій шлях, боротися зі своїми страхами, вчитися долати проблеми, розуміючи себе і інших.

  Кожного разу, коли це можливо, треба дозволяти дитині діяти самій – це кращий спосіб позбутися страхів. Дитина має відчувати, що батьки завжди будуть про неї піклуватися і захищати. Але в деяких ситуаціях  зі своїм страхом вона в змозі впоратися самостійно. Ваше завдання – не висміювати дитячі страхи і не поглиблювати їх, ховаючи в дитячій душі.

  Пам’ятайте, дитині потрібен час, щоб зрозуміти свої переживання, перестати чекати загрози, перемогти страхи, які час від часу виникають як природна реакція людини (інстинкт самозбереження ).

  Діти з заниженою самооцінкою більш схильні до тривалого переживання страху (в них бракує впевненості в собі, у власних силах і можливостях).

  Сприяйте формуванню дитячої позитивної самооцінки!

  Протилежність страху – почуття гордості. Створюйте ситуації, в яких дитина відчуває гордість за власні перемоги і досягнення.

  Багато дитячих страхів народжуються через власний приклад мами. Слідкуйте в першу чергу за собою і своєю поведінкою. Нервозність батьків тільки шкодить дитині.

  Якщо ви бачите, що ніякими способами дитині не вдається подолати свій страх, якщо з'явилося безсоння, заїкання, роздратованість,  апатія чи інші порушення, звертайтеся до психоневролога чи психолога, який проведе індивідуальні заняття по зняттю дитячих  страхів і становлення впевненості дитини в собі через доступні дошкільнику психотехніки малювання, бесіди, казкотерапії, психогімнастики, рольової гри та театралізації.

   

  Комп’ютерна залежність

   

   

  

   

  Дорослі нині активно користуються комп’ютерами та іншими електронними девайсами. І оскільки більш за все дитина дошкільно­го віку прагне бути як дорослий, діяти як він, то під час ознайомлен­ня з комп'ютером, у неї горять очі від захоплення та інтересу. Освоюю­чи комп'ютер, дитина стає зібраною й уважною, запам’ятовує значну кількість інформації, вчиться аналізувати, у неї активізується розу­мова діяльність. Утім не все так безхмарно, адже комп’ютерна залеж­ність може виникнути й у дошкільному віці. Тож дорослі мають на­вчити дошкільника правил роботи за комп’ютером, розповісти йому про користь і шкоду, які може спричинити «спілкування» з ним.

  Чинники комп'ютерної залежності

  Через вікові особливості психіка дитини старшого дошкіль­ного віку нестабільна. Нестабільність психіки є однією з підстав виникнення різних видів залежності, і не лише комп’ютерної. Окрім того, дитяча психіка найбільш схильна до звикання за систематичного впли­ву на неї. Під впливом комп'ютерних ігор у дитини навіть у дошкільно­му віці може сформуватися адиктивна поведінка. Дитина не розв'язує важливих для себе проблем, зупиняється у своєму особистісному розвитку. Захоплюючись комп’ютером, вона значно менше цікавиться звичайними іграшками, натомість постійно прагне пори­нути у світ віртуальних ігор.

  Фахівці виокремлюють такі чинники виникнення в дитини комп'ютерної залежності, як-от:

  • відсутність контролю з боку батьків;
  • невміння дитини самостійно грати, організовувати свою гру;
  • дефіцит спілкування в сім'ї, за якого дитина прагне надо­лужити його, тож і компенсує спілкування з близькими людьми взаємодією з комп'ютером;
  • незмінність стилю спілкування батьків через неусвідом­лення ними процесу дорослішання дитини;
  • відсутність особистого простору, де дитина почувалася б гос­подарем;
  • низька самооцінка та невпевненість у своїх силах, залеж­ність від думки оточення; замкнутість;
  • неприйняття дитини однолітками.

  Найліпша профілактика комп’ютерної залежності – це залучення дитини до спорту чи творчості та дружня комфортна атмосфера в родині.

   

  Прояви комп'ютерної залежності в поведінці дитини

   

  Передусім комп’ютерна залежність змінює поведінку дитини. Про виник­нення цієї залежності можуть свідчити такі поведінкові прояви:

  • виникає нав'язливе бажання грати на комп’ютері;
  • віддає перевагу грі на комп’ютері, обираючи між колись улюбленим заняттям і новим захопленням;
  • переживає радість на межі з ейфорією в очікуванні комп’ю­терної гри або під час неї;
  • відривається від гри з величезним опором;
  • протестує, благає, нервує, коли батьки припиняють гру;
  • не може дотриматися означеної тривалості роботи з комп’ю­тером.

  Утім останній прояв пов’язаний з віковими особливостями дитини-дошкільника. Сприймання часу та вміння планувати власну ді­яльність лише починає формуватися в старшому дошкільному віці. Тож планувати та/або контролювати час роботи дитини за комп’ютером — це завдання дорослих. І насамперед, завдання для них щодо організації власної діяльності за комп’ютером. Адже дорослий та його діяльність, поведінка, реакції є зразком, який наслідує дитина.

   

  Рекомендації для батьків щодо профілактики комп'ютерної залежності

   

  Дотримуйтеся чіткого режиму. Тривалість «спілкування» з комп’ютером для дошкільника — 20-30 хв. на день. Дітей дошкільного віку ще мож­на відволікти іншими заняттями. Тому на сльози, капризування та скарги дитини реагуйте спокійно й терпляче, пояснюйте необхідність чергування розваг за комп’ютером з іншими, важливішими справами.

  Заохочуйте та хваліть дитину. Саме похва­ла — один із «чарівних ключів», що відкривають двері у внутрішній світ дитини. Хваліть її за вимиту тарілку, вміння самостійно вдягатися, за дружню та спокійну гру з іншими дітьми. У комп’ютерних іграх закладено безліч заохочень, яких діти не отриму­ють від батьків. Комп’ютер не втомлюється відзна­чати здібності, розум, спритність, надзвичайність дитини. Він позитивно реагує навіть на програш і помилки, у той час як дорослі нервують і картають дитину за її невдачі. Байдуже ставтеся до успіхів ди­тини в комп’ютерних іграх, адже в них уже закладе­не заохочення.

  Будьте зразком для наслідування. Не по­рушуйте правил, які встановлюєте для дитини.

  Вони мають бути однаковими для всіх членів ро­дини. Проаналізуйте, чи не залежні ви самі від комп’ютера. Подолайте цю свою звичку — і вона ні­коли не виникне у вашої дитини.

  Контролюйте зайнятість дитини. Залучайте її до занять у гуртках та секціях та виконання до­машніх обов'язків. Зробіть традицією сімейне чи­тання, грайте з дитиною в настільні ігри, пригадай­те ігри зі свого дитинства та зацікавте ними дитину. Спонукайте її до ігор на свіжому повітрі.

  Контролюйте роботу дитини за комп’юте­ром. Важливо чітко контролювати, в які комп’ю­терні ігри грає дитина, і відстежувати будь-які від­хилення в її поведінці після того, як гру закінчено. Так, якщо, погравши, дитина стала дратівливою, збудженою, погано засинає, — це вказує на те, що або було перевищено час гри, або гра не підходить дитині. Віддавайте перевагу розвивальним іграм і сайтам. Обговорюйте з дитиною ігри, в які їй було б, на вашу думку, корисніше грати. Встановіть спеці­альні мережеві фільтри і спеціалізоване програмне забезпечення, що дасть змогу контролювати й лімі­тувати взаємодію дитини з комп’ютером.

  Як визначити ступінь залежності дитини від комп'ютера

  Аби виявити ступінь залежності дитини від комп’ютера, проведіть простий тест. У момент, коли дитина сидить за комп’ютером і грає, зверніться до неї із будь-яким проханням, наприклад: «Допомо­жи мені, будь ласка, зробити подарунок для бабусі» або «Допоможи мені, будь ласка, зібрати розсипані намистинки». Залежно від того, у який спосіб відреагує дитина на ваше прохання, оцініть ступінь її комп’ютерної залежності.

  Способи реагування дитини:

  варіант А. Дитина легко відгукується на прохання, може захопитися допомогою, а по­тім «переключитися» на іншу справу і забути про комп’ютер — повна свобода від комп’ютерної за­лежності на момент тестування;

  варіант Б. Дитина відгукується з другого-третього разу, неохоче виконує прохання, де­монструє невдоволення, сперечається — перший ступінь залежності або початковий етап другого ступеня залежності;

  варіант В. Дитина не відгукується на про­хання дорослого, гру не перериває — залежність другого ступеня. Ризик переходу на третій ступінь.

  Якщо дитина поводиться так, як описано у варі­антах Б або В, необхідно через деякий час (наступ­ного дня) звернутися до дитини з аргументованим проханням, наприклад: «Синку, допоможи мені, будь ласка. Я одна впоратися не можу. Мені потрібна твоя допомога! Будь ласка, перерви своє заняття і допоможи мені». Якщо реакція на прохання буде аналогічною, що й за першої спроби, то можна зро­бити остаточний висновок про наявність у дитини комп’ютерної залежності й необхідність надання їй кваліфікованої допомоги фахівця.

   

  В статті використано матеріали журналу "Практичний психолог:Дитячий садок"№ 03, 2016

   

  Телебачення і здоров’я дітей

  Проблема «діти і телебачення» хвилює всіх: і батьків, і педагогів, і лікарів. Сьогодні для кожної дитини телебачення стало улюбленою іграшкою або книгою.

  Дошкільник не повинен сидіти біля телевізора більше ніж 30 хвилин. Вечірню казочку діти можуть переглядати щодня, триває вона не більше ніж 15 хв і налаштовує на те, що день завершився і час спати.

  Двох-трьох дитячих передач на тиждень достатньо для дошкільників.

  Лікарі-гігієністи свідчать, що більшість дошкільнят дивляться телевізор без правильного вибору, від 40 хв до 2 годин на день, тобто до 14 годин на тиждень. Таким чином, перегляд телепередач щодня формує у дітей звичку проводити щовечора біля екрану, якою не була б передача.

  Один із найнегативніших наслідків такого «телевізійного та комп'ютерного» життя є відставання у розвитку дитини.

  Здається, що дитина сидить біля екрану, постійно чує мовлення і зайнята достатньо цікавою справою. Але мовлення - це не повторення чужих слів та їх запам'ятовування. Опанування мовлення в ранньому віці відбувається в живому спілкуванні, коли малюк не тільки слухає, але й відповідає на спілкування, при цьому беручи участь у розмові своїми рухами, думками і почуттями. Отже, відбувається пасивний інтелектуальний, фізичний та емоційний розвиток. Інформація подається в готовому вигляді, вона не потребує уяви і аналізу.

  Не можна не забувати про особливу чуттєвість дітей і здатність дитячої психіки до навіювання. Почуття страху, небезпеки виникають у дитини після перегляду кадрів із насиллям, війною, убивством. Дорослий може не помітити змін у поведінці дитини, але страхітливі образи та звуки можуть хвилювати її у вигляді снів, підвищеної тривожності чи невротичних симптомів.

   

  Потрібно також звернути увагу на ефект звички агресивної поведінки. Постійний перегляд сцен насилля притупляє емоційні почуття дітей, вони звикають до жорстокості, черствіють до людського болю. Якщо через кожні 15 хв на екрані транслюється насилля, то через певний час дитина починає сприймати це як норму.

  ПОРАДИ БАТЬКАМ:

  ·   Чітко регламентуйте перегляд дитиною телепрограм. Максимальна кількість часу біля екрану не повинна перевищувати 15-30 хвилин на день.

  ·   Обговорюйте з дитиною сюжети переглянутих фільмів, навчіть дитину аналізувати, оцінювати вчинки і розуміти почуття інших людей.

  ·   Після обговорення можна запропонувати малюкові намалювати героїв фільму. При цьому важливо звернути увагу на зображення емоцій героїв. 

   

  

  Дитина і комп'ютер

  Не секрет, що комп'ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.

  Комп'ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх динамічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп'ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.

  

  Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп'ютером:

  •     електромагнітне випромінювання;

  •     утома очей від мерехтіння екранного зображення;

  •     тривала статична робоча поза;

  •     психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;

  •     термін перебування за комп'ютером;

  •     утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;

  •     стреси, що виникають через застосування комп'ютера.

   

  Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп'ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп'ютером.

  Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп'ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп'ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю. З цією метою необхідно навчити планувати тривалість комп'ютерної діяльності, а саме вчити:

  •      призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов'язково вимкнути пристрій;

   

  •      заздалегідь визначати початок спілкування з комп'ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні.

  Під час комп'ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.

   - Для дітей віком 4-6 років фахівці пропонують розвивальні ігри, що займають 7-10 хв та поєднуються з творчими завданнями (малювання, вирізання, ліплення).                                            - Відповідність до вікових особливостей (програми не повинні формувати навички, до яких дитина ще не готова, навчальний матеріал повинен містити приклади з реального життя дитини, що зрозумілі їй).    - Високий технічний рівень (приваблива графіка, анімаційні ефекти, привабливі звукові супроводи). - Стимулюючий характер (коли дитина користується розвивальною програмою, вона відчуває задоволення від досягнутого успіху

   

   

   

   

•